Бюджет соціального забезпечення: контроль практичної реалізації

Анотація

Розглянуто суттєві особливості соціальних зобов’язань держави в системі зв'язку з конституційними правами і гарантіями громадян; джерела та напрями використання державних фінансових ресурсів з урахуванням особливостей прояву бюджетних відносин. Ця стаття підтверджує існування політичного компонента в діях учасників бюджетного процесу за рахунок штучних обмежень соціальних стандартів через обмеженість фінансових ресурсів держави. Сформульовано важливі пропозиції для фактичного, а не декларативного соціально орієнтованого бюджету. Державна політика щодо забезпечення добробуту населення є основою державного регулювання доходів. Державне регулювання доходів полягає в їх перерозподілі через бюджетну систему шляхом диференційованого оподаткування груп доходів і соціальних виплат. Обсяг коштів, що виділяються на соціальні програми для надання певних соціальних гарантій, залежить від обсягу ВВП, структури його розподілу (на накопичення та споживання), принципів і структури перерозподілу доходів, розвитку системи соціального страхування. Перехід до системи ринкової економіки не супроводжувався диверсифікацією системи фінансування заходів соціальної політики в Україні, основним джерелом витрат був і залишається державний бюджет країни. Тим часом, досвід виявив суттєві проблеми в бюджетному фінансуванні заходів соціальної політики в Україні: недостатнє фінансування, несинхронність зі змінами обмінного курсу, неузгодженість і роздробленість фінансування, неефективна структура, недостатня соціальна орієнтація. Відповідно до світових стандартів, поточний рівень державних витрат в Україні високий. Країна входить до складу десяти з найвищою часткою витрат державного сектора у ВВП. Така висока швидкість перерозподілу ВВП через бюджет і фонди соціального страхування, як в Україні, є, наприклад, у Німеччині (44% ВВП, за даними Євростату). На відміну від України, Німеччина займає одне з найвищих місць у світі з точки зору якості управління та контролю корупції, що оцінюється Всесвітнім банком (показники світового управління), якості управління ­ 96% (максимум 100%), ефективності уряду ­ 94%, боротьби з корупцією ­ 94%; в той час як в Україні 36, 32 і 19% відповідно. Тому здатність українського державного апарату ефективно витрачати настільки значну частину економічних ресурсів країни сумнівна.